Долина здавна відома своїми соляним промислами, кілька десятків років вона була нафтовою столицею Прикарпаття.

Здавна люди селились в долині поміж узвишшями Знесіння, Загір'я, Замчисько і Бабієва гора. Теокліст, чернець Вознесенського монастиря отців Василіян, що був заснований на горі Знесіння, записував тодішні події, легенди, створюючи першу історичну книгу про Долину. Згідно однієї з легенд, у гірському селі Ілемні жив князь Андрійович, який займався скотарством і був дуже багатий. Якось, кочуючи з полонини на полонину, численні княжі отари дійшли до липових лісів, які росли на території майбутнього міста, і кілька овець набрели на соляні джерела. Своїм радісним відкриттям Андрійович поділився із сусідом Ратіллою і подарував йому п'ять топок солі. Невдовзі обидва князі, прихопивши із собою котли для варіння ропи, вирушили знову в соляну долину, але серед віковічних лісів не змогли її відшукати.

Порадившись із старійшинами, князь вирішив вдатися до божниці на скелях побіля Бубнища. Туди вони подалися разом із Ратіллою, прихопивши із собою п'ять топок солі й сорок найкращих овець, яких вирішили пожертвувати Богові Перуну. З уст жерця, який прийняв щедрі дарунки, князі почули таку пораду: "Ті самі очі й ті самі ноги, які завели тебе до соляної долини. Заведуть туди ж і вдруге: долина ж соленосна стане славною на схід, захід, північ і південь". І справді, невдовзі отари князя, сходячи на зиму з гірських полонин на доли, знову завернули до соленосної долини. За переказом, князь Андрійович на горі Знесіння звів вежу, на якій прикріпив сплетеного із смерекових гілок "барана" із п'ятьма дерев'яними кругляками, що символізують топки солі і які відображено на гербі міста Долини.

Перші історичні згадки про Долину пов'язані з правлінням польського короля Владислава Ягайла. Земельні акти засвідчують про те, що в 1443 році після смерти Ягайла, володарем Долини став Михайло Костелян. У 1525 році Долині було надане магдебурське право і право на "роблення солі", а трохи пізніше на палення горілки.

Поруч з Долиною виникали і розвивалися інші населені пункти, де також було виявлено соляні джерела. Так з'явилися Тростянець, Солуків, Слобода-Долинська, Раків. У той час найбільша солеварня була в Струтині (7 км від Долини). Натуральну ропу черпали з шахти глибиною 33 м. Солеварня в Рахині, селі розташованому на схід від Долини, названа також солеварнею "Слобода-Рахинь" або "Новиця-Рахинь", була власністю шляхтича Дідушицького. У присілку Новичка, нинішньому передмісті Долини, теж були соляні заводи, які часто називали "Новиця-Долина". У найближчому сусідстві до долинської солеварні була Одиницька соляна шахта.

Долинське соляне родовище було одним із найбільших. Воно належало до королівських маєтностей і його використовували всі, хто мали казани - основне обладнання видобування солі, платячи при цьому за використану ропу. Солеварня в Долині пережила довгу історію, в якій були злети і падіння, декілька разів була на межі закриття через рішення польського, а потім австрійського уряду про консервацію солеварень в Східній Галичині, однак продовжувала розвиватися і ввійшла в XIX століття технічно розвиненою і вдосконаленою. 26 листопада 1898 внаслідок пожежі саліна (солеварня) була знищена. 5 травня 1900 року було закінчено ремонт шахти і досягнуто глибини 66 м. Після відбудови солеварня виготовляла 15000-16000 центнерів солі щорічно, однак за свідченням фахівців могла б виробляти до 80 тис. центнерів щорічно, якщо б був відповідний збут — низький рівень збуту пояснювався близькістю солеварень у Болехові і Калуші.

Не тільки сіллю славилася Долинщина, в таких селах як Витвиця, Гузіїв, Гериня наприкінці XVIII ст. діяли власні папірні. У Ведціжі (Шевченковому), Максимівці, Мізуні видобували залізну руду, займалися ливарною справою.

Та найбільшу славу Долині принесли нафтові промисли. Відкриття нових нафтових родовищ, що започаткувалося фонтаном із свердловини № 1 зо серпня 1950 року, вивело Долинський нафтопромисловий район в число найбільших в Україні. У 1963 році було досягнуто максимального видобутку газу - 1,2 млрд. кубометрів, а в 1966 році — 2 млн. тонн нафти. Всього за другу половину XX сторіччя на родовищах волинського нафтового регіону видобуто понад 49 мільйонів тонн нафти і 19 мільярдів кубометрів газу. Хоча нині, внаслідок природнього виснаження родовищ, видобуток нафти і газу значно зменшився, нафтогазовидобувне управління "Долинанафтогаз" залишається найбільшим При співоцькому товаристві "Долинський Боян" був мішаний хор і драмгурток. Все це гуртувалося в Братській хаті, де проводилися різноманітні заходи за широкої участи українського населення міста.

Долинщина дала Україні багатьох діячів національного руху та визвольних змагань, командирів УГА, ОУН, УПА. Долина дала світові Блаженнішого Івана Кардинала Любачівського - Митрополита Греко-Католицької Церкви в Україні. Добрим захисником українців від свавілля польської влади був доктор Олекса Дереш, який брав участь у визвольних змаганнях як старшина УГА, а потім очолював різні українські громадські організації в Долині, вів адвокатську практику, збирав і жертвував кошти для "Рідної школи".