Фото із книжки: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т.
Вишивка Лемківщини — самобутнє, оригінальне явище в історії українського народного мистецтва. Їй притаманні основні риси, які загально характеризують українську народну вишивку. Вони виявляються з подібності орнаментальних мотивів, прийомів композиційної будови і колориту. Лемки, за словами І.Франка, "ця стійка історично і етнографічно група", зуміли зберегти давні архаїчні риси традиційного мистецтва вишивання українського народу. Про це переконливо засвідчують такі чинники, як техніки виконання, композиційно-колористичні закономірності тощо. В історичному аспекті розвиток вишивки лемків проходив не ізольовано від мистецтва інших європейських народів. Аналіз лемківської вишивки в музейних збірках Києва, Львова, Кракова, Санока, Свидника, Пряшева, Бардієва, Татр дає можливість прослідкувати аналогічність з вишивкою Бойківщини, окремих районів Полісся, а також провести загальнослов'янські паралелі. Впродовж віків сформувались локальні відмінності вишивки Східної, Західної і Південної Лемківщини, виділились окремі центри, осередки. Серед них — с. Тихий Потік, Лабавська Долина, Блажів, Свидник, Ондавська Долина, Команьча, Бортне, Зиндранова, Дошно, Горлиці, Новий Санч та ін.

Важливе і цінне дослідження вишивки Східної Словаччини провів Павло Маркович. Велике значення мають зібрані ним зразки вишивок, проведений аналіз художніх особливостей вишивок з різних регіонів Південної Лемківщини. Локальні відмінності розкривають розмаїття її мистецьких засобів. Зрозуміло, що в пограничних районах Лемківщини помітні взаємовпливи з вишивкою сусідніх народів — словаків, поляків, румунів. Однак в основі своїй вишивка русинів-лемків — вислід розвитку давньоукраїнських традицій.

Характерно, що в усіх районах Лемківщини вишивка має основне призначення — декорування одягу. Ця функція обумовила історію еволюції розвитку лемківської вишивки, що засвідчило чимало важливих досліджень. Упродовж віків генієм народних майстрів викристалізувалась чітка система прикрашення вишивкою одягу, стало визначених частин його компонентів. Вишивали дитячі сорочки — "кошельки", "льолі"; жіночі сорочки — "кошелі", "опліча", "плічка", "станок", "станча", "оплецко"; блузки; сукні, безрукавки — лайбики, лайбрики, брусліки, кабатики, душки, горсети; фартухи — "запаски", "шурци", кожушанки, каптани, сердаки, гуньки; хустини — "фацелики", чіпці, парти, намітки-обруси; чоловічі сорочки, штани — ("нагавиці"), холошні; лайбики, "лайбрики", "бруслики", сердаки, куртки, чуги тощо. Кожен із компонентів одягу мав відмінності щодо характеру вишивання.

Інші принципи розміщення вишивок, часто і їх орнамент, на одязі і тканинах інтер'єрно-обрядового призначення, особливо на фелонах, престольних покривалах,хоругвах, рушниках, пілках (для накривання хліба) — "хлібовках", наволочках — "заголовчатах", покривалах, заслінках, серветках (що часто завішувались на стінах) тощо.

Природні властивості тканин: лляних, конопляних, вовняних, сукна, а також шкіри, використовуваних для пошиття одягу, зумовлювали характер, структуру матеріалів, якими виконувалась вишивка.

Основні матеріали вишивання — бавовняні нитки ("памуть", "запал", "мідря"), вовняні, шовкові; бісер, корали, металічні пластинки ("лелітки"), ґудзики, зсукані шнури, фабричного виготовлення текстильні та шкіряні стрічки.

Поступово відбувалась еволюція вишивальних матеріалів. На зміну ниткам ручної роботи стали впроваджувати фабричні нитки, тканини, стрічки тощо. Так, масово поширеними, популярними були вишиті безрукавки, пошиті з кольорової фабричної тканини — чорної, синьої, голубої, червоної (шовкові, оксамитові, атласні, сатинові, кашемірові та ін.). Для кожного компонента одягу підбирали різний вишивальний матеріал. Залежно від призначення тканини, її структури, розмірів змінювався характер вишивки: матеріал, техніка, орнамент, композиція, колорит. Полотняний одяг переважно вишивали заполоччю, намітки-обруси — заполоччю і шовком; сердаки, нагавиці — вовняними нитками, шнурами; кожухи — гарусом; безрукавки — шовковими нитками, бісером, лелітками, пацьорками тощо. Залежно від призначення одягові вироби прикрашали різними методами: нанесенням вишивальних поверхневих стібків, нашиттям кольорових шнурів, стрічок тощо. Вивчення музейних збірок, експедиційних матеріалів, архівних відомостей дають можливість систематизувати вишивальні стібки, шви, якими зшивались, обмітувались окремі частини одягу, зображувались різновидні узори. Від того, як стібки вишивальної нитки прошивали тканину, як наносилась на неї вишивальна нитка — з лицьової чи виворотньої сторони, стібки прямі по вертикалі чи горизонтальні, нахилені, натягнуті чи вільно постелені на тканині — залежали відмінність, специфіка технічного виконання.

 

Збережені пам'ятки переконливо засвідчують, що розвиток вишивальних технік нерозривно пов'язаний з пошиттям одягу. Зшивання окремих частин шкіри, тканин для виготовлення певних компонентів одягу супроводжувалось процесом активного вплітання, втручання вишивальної нитки в структуру тканини, на місцях з'єднання окремих пілок розміщувались стібки, шви різного спрямування й розмірів, що мали не лише практичну функцію, а й естетичну. Особливими декоративними акцентами звучать у лемківському одязі нашивні кишені (на кабатах, нагавицях), з'єднувальні шви (у кожухах, нагавицях тощо), нанесені стібки на тканини (не з метою зшивання, обметания країв, рубцювання, а прикрашання). Важливий при цьому хід нитки — застеляє вона фон тканини з лицьової чи виворотньої сторони, чи двосторонньо. Це і лежить в основі класифікації технік лемківської вишивки, виділення поверхневого, двостороннього і низинного шиття. В трьох названих методах нанесення стібків на тканину, шкіру є безліч варіантів.

 

Досягнення в творчості вишивальниць є розроблення різних технік поверхневого вишивання з лицьової сторони: різновидні стебелеві шви "построчена кривулька", "лапчаста кривулька", "глупа кривулька", звичайна кривулька, перетягнена кривулька, "накладення", стібки затягнені, "колічка", ланцюжок, вилянка, хрестик (разик, кривулька крива, подвійний хрестик, хрестики з перетягненою ниткою), прутик, килимове вишивання тощо. Особливого поширення зазнали такі техніки вишивання як хрестик, ланцюжок. У порівнянні з іншими регіонами України на Лемківщині в кінці XIX ст. хрестикова вишивка стала масово популярною, застосовувалась для одяговихта інтер'єрних тканин. При цьому часто хрестик вишивали дуже дрібним на тонких тканинах фабричного виготовлення без канви.



Фото із книжки: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т.
До поверхневих методів декорування одягових виробів відноситься поширена техніка нашиття (кольорових стрічок, шкіри, м'яких тканин). Ця оригінальна "аплікація" застосовувалась у декоруванні лайбиків, гуньок, візіток, чепців. На особливу увагу заслуговують різні методи нашиття металічних пластинок, пацьорок, бісеру, якими зображувались як геометричні, так і рослинні узори.

Двосторонньо на тканину нанесені стібки такими техніками, як позад голки, поперек голки, заволікання, "на воли", шнурочок, які називають: в селі Чертіжному— обхалування, Руське — протігане, Мишкльцях- валкування, в багатьох селах — гапт. Різні способи нанесення стібків бувають й односторонніми.


Фото із книжки: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т.


Фото із книжки: I. Красовський, Д. Солинко. Хто ми, лемки
До двостороннього методу декорування тканин відносяться різні техніки обметания, "зубцювання", мереження, дзюркування (діркування) тощо. Важливо, що популярним було мереження, змережування, які виконувались у тісному співвідношенні з іншими техніками вишивання, особливо вирізування.

Рідше, однак знана в окремих регіонах Пряшівщини, одностороння вишивка зі виворітної сторони — низинка (низина).

Різним технікам лемківської вишивки притаманні чистота виконання, мініатюрність, делікатність. Дуже часто вони однаково декоративно виглядають як з лицьової, так і з виворітної сторони, відрізняються цікавими акцентами дзеркальної симетрії. У вишивках на лляних, вовняних тканинах, грубих сукнах, кожухах та ін. виявлена важлива народна матеріалознавча наука, передбачення майбутнього ефекту від того, чим, на чому і як вишивати. Ця наука наповнена таємницями народного досвіду і викристалізованоі вправої рукотворності, вмінням вишивати через одну нитку основи, часто тонкою, як волосинка, ниткою заповнювати великі орнаментальні мотиви і, навпаки, грубі сукняні вироби вишивати такою підібраною ниткою, яка рельєфно виділяється, декоративно дивиться здалеку. Безмежна фантазія лемківських вишивальниць щодо урізноманітнення названих основних технік поверхневого, одностороннього і двостороннього вишивання.

 




Фото із книжки: I. Красовський, Д. Солинко. Хто ми, лемки
Мистецькі якості лемківської вишивки одягового та інтер'єрного призначення глибше розкриваються при аналізі їх орнаменту, композиції, колориту. З орнаментом пов'язані такі філософсько-світоглядні поняття як віра, добро, краса, захист від усього злого в житті. Узори лемківських вишивок показують безліч варіантів зображення різних елементів, мотивів, простих і складних форм. За змістом та формою побудови орнаментальні мотиви поділяються на геометричні, рослинні, зооморфні та орнітоморфні. Поступово виробились складні орнаментальні системи, властиві тій чи іншій техніці виконання, матеріалу, призначенню виробів. Так, є закономірність у групуванні орнаментальних мотивів у вишивках на хустинах, перемітках, безрукавках тощо.

Геометричний орнамент поширений в усіх регіонах Лемківщини. Він створений із простих і зубчастих ліній. їх пересічення, комбіноване розміщення формує як прості, так і складні геометричні мотиви. Типовим е використання прямих або скісних стібків для утворення прямолінійних суцільних стрічок, рядів з рисочок і зубців, так звані "стіби прямі", "стіби похилені". Найчастіше ряди стрічок розміщені при швах різних компонентів одягу (нагавиць, кожухів, гунь, сердаків та ін.).

Декорування прямолінійними стрічками виробів при швах, ця давня загальнослов'янська традиція, масово поширена у лемківській вишивці. Особливої популярності зазнав мотив ламаної стрічки — кривулька, "лапчаста кривулька", "перетягнена кривулька", "глупа кривулька", "зубчаста кривулька". Часто у вишивках кожухів, сердаків він виступає як самостійний, єдиний мотив орнаменту. "Кривулі", зубці вишивали одинарними або попарними рядами. В східних районах Лемківщини поширеним було вишивання на чоловічих і жіночих сорочках рядів прямих рисочок, ламаних,хвилястих ліній, кривульок — від двох і до дев'яти. При цьому використовувалось два принципи їх зображення — вишивались тільки ламані лінії, або ж ламані в ритмічному повторенні з прямими. Різноманітні способи побудови найпростішого геометричного орнаменту з рядів прямих, ламаних ліній, пересічених скісними маленькими стібками, фоном тощо, так звані "оздоблення". Для збагачення типового лемківського стрічкового геометричного орнаменту спричинилось введення зубців, "ламків", перетягнення їх ниткою, заокруглення зубців, що вело до створення хвилястих ліній. Загальнопоширені у вишивці такі мотиви, як плетінки, "силянки" та "кривулі", "силянки на зубці", півкруги та ін. Багатогранне їх зображення, різні способи поєднання, розміщення посилюють декоративний ефект, своєрідну пластику вишитих узорів, які часто дослідники називають "скромними".

Оригінально введені у вишивку такі провідні мотиви, як квадрати. Лемківські вишивальниці розробили багато його варіантів зображення. При цьому цікаво, що квадрати вишиті то стебнівкою, то "силянкою", то хрестиками. Вишиті стебнівкою квадратики називали "колічка", а хрестики — "кратка хрестикова".

Основне місце в геометричному орнаменті займають круги — "сонечка", "коліщата", "колічка". Вони окреслені однією або двома-трьома лініями, обрамлені зубчиками, цяточками тощо. Власне, тільки у лемківській вишивці такого масового поширення зазнав мотив "круг", обрамлений скісними, густо розміщеними рисочками-променями з нахилами в один бік, передаючи враження динамічного концентричного руху. Рідше у вишивках зустрічаються півкруги із зубцями. Такі круги, півкруги розміщені близько один до одного в чіткому стрічковому плані. Узори із символічними кругами, сонцями вишивали на жіночих, дитячих, чоловічих сорочках, безрукавках, інколи — на запасках. Крім кругів, у традиційному геометричному орнаменті лемківської вишивки поширені такі мотиви як трикутники, ромби, хрести, плетінки, розети та ін. Ромби по-різному окреслені однією або двома-трьома лініями. Вони виступають то як провідні мотиви, то вписані в круги, квадрати. Інколи в площині ромба вміщені по два-три менших ромби. Цікаве розміщення в одній стрічковій композиції ромбів лінійного окреслення і ромбів з виступами. Часто поряд з ромбами вишиті розетки — променисті, восьмипелюсткові, ускладнені, так звані "мотилі". Розетки-"звізди", "сонця" ускладненого контурного трактування часто в узорах вишиті як провідні мотиви у поєднанні з меншими ромбами, прямокутниками, зубцями, хрестиками у різного напрямку композиціях. Характерною рисою є перетягнення їх посередині іншого кольору ниткою.

Названі геометричні мотиви є у вишивках всіх регіонів Лемківщини. Відмінність полягає у принципах композиційної будови. У східних регіонах поширений класичний варіант стрічкової композиції — ряд прямокутників, в ритмічному повторенні заповнений ромбами і розетками. Ці композиції то простої будови, то доповнені іншими елементами, мотивами, збільшені в розмірах до 10 см, то дуже дрібненькі — 1-0,5 см. Вони мають різний темп орнаментального ритму, на що впливає ширина прямокутників, щільність заповнення їх площин. Такими стрічковими узорами вишивали уставки, манжети жіночих і дитячих сорочок.

Відома у лемківській вишивці і сітчаста композиція, основним рапортом якої є ромб, рідше — квадрат, що утворюють прямокутну або діагональну сітку.

Традиційний графічно-площинний геометричний орнамент лемківської вишивки характеризується взаємозв'язком названих мотивів, гармонійністю їх ліній, обрамлень. Прямий крій верхнього плечового одягу логічно обумовлював поширення стрічкових, сітчастих і розеткових композицій. Горизонтальними стрічками-смугами розміщена вишивка по краях безрукавок, сердаків, кожухів, на перемітках-обрусах, у верхніх частинах рукавів сорочок, на комірах, манжетах тощо.

У кінці XIX ст. все більшого поширення зазнав рослинно-квітковий орнамент. Він характеризується різноманітністю мотивів і чітким ладом, порядком їх розміщення обабіч хвилястого бігунця стрічки і у складних галузках-китицях. Лемківські вишивальниці особливу увагу приділили зображенню улюблених мотивів — дерева життя, вазонів, галузок-китиць. їх вишивали внизу на полах безрукавок, на кінцях переміток, в рогах хустин — фацеликів тощо. Згідно з функціональним призначенням змінювалась інтерпретація гілкових композицій дерева життя. Так, величаво, дещо строго звучать мотиви дерева життя, вишиті в ряд на кінцях переміток. їх стовбури прямі, обабіч них симетрично розміщені в ярусному плані глаузки із заокругленими пагінцями. Завершені дерева кругами- сонцями. Вишиті вони переважно одноколірними або двоколірними нитками: темно-зеленими, оранжевими, червоно-чорними. В кутах же безрукавок на чорному фоні лемкині вишивали дерева життя, галузки з нахиленими центральними стеблинами. Обабіч них — багатоколірне розмаїття квітів (шестипелюсткових, променистих, кругів), сердечок, листків, пуп'янків тощо. І найголовніше — часто між ними вишиті золотисті колоски ячменю, пшениці. Ці колоски виплекані фантастичною уявою вишивальниць. Вони цікаві за формою, видовжені, вишиті дрібними стібками, гнучкі, багатозернисті, легко похилені під вагою зернин, золотисто соковиті. Обабіч них — барвисті квіти, листочки, команички, пагінці. В жодному районі України вишивка не має такого декоративно-мальовничого, таємничо-символічного зображення колосків. На запитання, чому лемкині люблять вишивати такі складні, соковиті галузкові узори на чорному фоні, вишивальниця Копчак Ганна з села Шамброн пояснила: "Гей би так ми мислимо: Земля - колосок - хліб - людина - квіти... то життя". Поширене у лемківській вишивці поєднання геометричного орнаменту з рослинним, орнітоморфним, зооморфним і антропоморфним. Людські постаті — геометризовані жіночі фігури — часто вишиті з припіднятими руками, передають враження виконання танцю. Інколи, навпаки, в ряд розміщені жіночі постаті з руками, опущеними донизу. Створюється враження, що вони тримаються за руки. Ряди жіночих постатей обрамлені зубчастими стрічками. Зустрічаються композиції з вишитою однією жіночою постаттю, обабіч якої є віночки, посередині яких розміщені пташки, повернені голівками до центру. Такі узори прочитуються як символ долі — щастя жінки-матері. Олені — популярний мотив у вишивці Пряшівщини. Найчастіше вони вишиті в ряд. В селі Якуб'яни оленів вишивали синіми, оранжевими, жовтими, зеленими нитками. Між голівками оленів розміщували розетки. Олені, живописно казкові, обрамлені в динамічному русі, надають узорові певної принадливості. Поетично трактуються у лемківській вишивці різні птахи, частіше півники, голуби. Вони геометризовані, лінійно окреслені. В них важкувато пізнати справжніх пташин. Обов'язковими в їх зображенні є оточення квітів, дерев, людей, галузок, зірок тощо. Особливо цікаві композиції з вишитими птахами всередині віночків. Птахів вишивали обабіч дерев, жіночих постатей, над букетами квітів, китиць, розміщених в кошичках, вазах тощо. Численні варіанти мотивів геометричного, рослинного, зооморфного, антропоморфного, орнітоморфного орнаменту розкривають багатство орнаментальної мови лемківської вишивки. Мотиви архаїчного типу зазнали певних видозмін, доповнилися новими елементами, змінилися в технічному і кольоровому вирішенні. Відбулись складні процеси переходу від чітких геометричних до геометризовано-рослинних форм, їх співмірності в одних узорах або виділення їх домінуючої чи підпорядковуючої ролі. Орнамент вишивок виразно засвідчує оригінальність трансформацій антропоморфних мотивів: дерев — у квітки, солярних знаків — у квіти, зірки. Квітково-зірковий орнамент, знамениті галузки-китиці зазнали активних процесів розвитку, починаючи з 20-х років. На плечовому, натільному, поясному одязі, тканинах інтер'єрного призначення став домінувати квітково-рослинний орнамент.

Названі основні мотиви вишивали одноколірними нитками — червоними, білими, чорними; двоколірними — червоними і синіми, червоними і чорними, білими й червоними. Починаючи з 20-х років у вишивку сміливо входить поліхромність. Жовтий, синій, зелений, рожевий, оранжевий кольори підпорядковані домінуючому червоному. Часто зустрічається в соковитій поліхромії перевага зеленого або білого кольору. У вишивках кожного регіону Лемківщини є відмінні кольорові акценти. Так, у пограниччях з Бойківщиною переважає червоно-синя гама, в сусідніх регіонах зі Словаччиною — багатоколірність з домінуванням вишивки бісером, а із Польщею частіше зустрічається вишивка білими нитками. Кольорова гама вишивки залежала від її призначення. Вона мала інші акценти, обумовлена тим, з якою метою вишивались вироби: на свято, на весілля, на смерть, для подарунків чи в церкву, для дітей чи для людей похилого віку. Кольорова гама вишивок обумовлена світоглядними основами, віруванням лемків. Так, у вишивці дитячого одягу переважає червоний колір, бо ж вірили лемки в його магічну силу. Вишивка білими нитками на білому фоні вдовиних сорочок наділена іншим змістом. Це символ журби. В періоди великоднього посту жінки одягали сорочки, у вишивках яких переважали чорні, сині нитки. Колорит вишивки відіграє важливу роль у вираженні її магічно-символічної, естетичної суті.

Мистецький рівень орнаментального, композиційного, колористичного розмаїття лемківської вишивки глибше розкривається при розгляді її на одягових та обрядово-інтер'єрних виробах.

Оригінальним композиційним рішенням виділяється вишивка головних уборів — переміток-обрусів, плахтин-рубців, рантухів, стрічок, чіпців, хустин-фацеликів. На перемітках-платах, цих давніх видах головних жіночих уборів, вишивали геометричні та геометризовано-рослинні мотиви при вузьких краях та в налобній частині. В східних регіонах Лемківщини можна виділити такі типи вишивок: з геометричними мотивами — ромбами, зубцями, розетками; геометризованими — дерева життя, в яких прямий центральний стовбур, обабіч симетрично розміщені заокруглені вниз спіралеподібно пагінці; рослинними — квіткові, галузкові мотиви з видовженими листочками. Техніка вишивання — ланцюжок, стебнівка, гладь, рідше — хрестик. Виділяються перемітки, вишиті темно-зеленими, оранжевими нитками, переважно ланцюжком із стилізованими галузками, вигнутими "січеними" листочками. Вони звучать як правдиве відлуння-перегук з уславленими шовковими гаптами Київщини XVIII століття.

Вишивали лемкині білі обруси, які одягали поверх корсетів, а їх кінці спадали спереду і притримувались руками в поясі. Кінці таких обрусів декорували вузенькими стебелевими стрічками і прив'язаними торочками-френзелями. В південних регіонах Лемківщини подібні обруси-пілки використовувались для обгортання дитини, яку несли до хрещення*. Подібні білі великі полотнища "плахти", "рубці", "пілки", "рантухи" північних регіонах Лемківщини одягали трохи нижче лобної частини, поверх хустин, накладали на рамена. їх кінці, що притримували руками, були обрамлені френзелями, тороками, які розправлялись спереду на грудях. На спині з-під них визирали вишиті кінці великих хустин.

Поступова еволюція форм головних уборів — від видовжених платів (довжинодо З м, пізніше, з кінця XIX ст. — до 1 м) до менших — впливала на характер розміщення вишивок. До кінця XIX ст. загально поширеними були хустки прямокутної, видовженої форми. Вони генетично пов'язані з обрусами, що належать до давнього типу рушникового головного убору з найважливішими художніми акцентами: вишивкою над лобом, на опущених кінцях і форми завою. Якщо на великих перемітках-обрусах узори розміщувалися в ряд, горизонтальними або вертикальними смугами, то вже на менших платах, хустках характерним є вишивання головних мотивів в одному розі доцентричного спрямування.

У післявоєнний час загальнопоширеною була хустка "мала", прямокутної форми. В окремих селах, зокрема в околицях села Риманова їх вишивали на всій площині.

Дуже важливими є різні засоби виділення трикутної площини хустини, яка при зав'язуванні добре облягала голову і опускалась на спину. Вона мала круговий огляд, ефектно виділялась в складних ансамблях одягу, створюючи головний ефектний, декоративний акцент. Гідна подиву фантазія вишивальниць у розробці узорів для вишивання хустин. Особлива увага приділялась зарубленню тонкого рубця хустин.

На вибраному одному з рогів хустини при рубцях розміщували дрібні стрічки із зубців, скісних стібків, хвильок-закруток. Вони окреслювали трикутне поле для вишивання центрального узору, який мав спрямування від рогу по діагоналі до центру хустини.

Вишиті хустини характеризуються різновидними художніми ознаками, притаманними окремим регіонам південної і північної Лемківщини. Так, у с. Кремпна та його околицях часто вишивали фацелики тільки білими нитками стебнівкою, гладцюгаптом, вирізуванням та обметаниям. Вишивання білими нитками було поширене в деяких селах біля Свидника. Ця давня традиція — вишивання білими й сірими нитками — збереглася й донині. Так, майстрині с. Зубного Гуменського округу в 1960-х pp. часто вишивали на білому фоні білими шовковими нитками складні рослинні узори. В с. Липник хустини з білою вишивкою носили поверх ґорсетів із перехресно закладеними двома кінцями на грудях. У районах Тісни, Команчі, Лупкова на хустинах в кінці XIX ст. вишивали рослинні узори тільки червоними нитками. Техніка — гладь, стебнівка. На пограниччі з Бойківщиною зустрічаються хустини, вишиті тільки хрестиком червоними і чорними нитками. Вишивка червоно-чорними нитками характерна для таких відомих осередків вишивального мистецтва як с. Блажів, Тихий Потік.

На початку XX ст. переваги зазнала поліхромна вишивка хустин червоними, зеленими, оранжевими, синіми, фіолетовими, блакитними нитками з різними відтінками. Вони відіграють важливу роль у трактуванні орнаментальних композицій вишивок. В одних регіонах домінують геометризовані мотиви дерева життя, в інших — складні розетково-квіткові композиції, ще в інших — живописно трактовані квіткові галузки-китиці. Але регіональні відмінності не міняють типових традиційних ознак вишивання лемківських хустин. Воно уславилось багатством пишної рослинності. Невичерпним джерелом, основою розвитку квіткового рослинного орнаменту був земний рослинний світ. Його вишивальниці добре знали, любили, опоетизовували і під його впливом створювали високомистецькі композиції. Дослідники народної культури Лемківщини Іван Красовський, Ірина Добрянська висловили свої думки щодо значення реального рослинного світу у створенні вишивальних узорів. Так, популярна вишивальниця Параска Ра- чинська зі с. Волтушови у 1930-х pp. збирала і засушувала листки та квіти і використовувала їх для створення складних композицій. Спочатку розкладала їх на папері, а потім перемальовувала на білу тканину. Анна Делімант зі с. Кам'янка (Сяніччина) пелюсточки різних квітів розкладала на тонких галузках. Кожна вишивальниця мала власну манеру компонування квітів, галузок, листочків, сердечок, пшеничних колосків тощо. Особливо цікаві квіти- сонця вишивали на хустинах у районах Ясельщини, в такому осередку вишивання хустин як с. Риманів, його околиці, с. Боднарка та ін. Знаючи кожну квітку, дерево своєї землі, так само як птахів, вишивальниці ніколи не відтворювали їх у реальності. Конкретні форми рослин, квітів, листочків, колосків, ягідок перетворювались в узагальнені узори. Вишивальниці розробили безліч варіантів стилізовано-рослинних узорів — своєрідних символів і алегорій.

Геометризація в передачі реальних форм спричинилась до того, що межі таких видів орнаментів, як антропоморфний, рослинний були дуже рухливі. Є багато прикладів переходів, трансформації одних у інші. На зразках лемківської вишивки початку XX ст. видні процеси переходу від геометричного орнаменту до рослинного.

Серед розмаїття мотивів квітково-рослинного орнаменту масово поширений мотив дерева. Цей давній мотив культового призначення перетворився у суто декоративний, отримавши особливу популярність у лемківських вишивках та хустинах. Упродовж віків виробилась чітка система його побудови. Важливо, що зберігся фацелик з вишитою датою 1815 р. з с. Колониця. На ньому дерево життя виростає з основи — квітки. Центральний стовбур — пряма стрічка, обабіч — симетричні попарні галузки. На численних збірках хустин в музеях, приватних колекціях немає жодної вишивки, дослівно подібної. В них дерева виростають з основи, що вишита в розі хустини при краях у формі то ромба, то трикутника, то кола, часто чорного кольору, що образно символізують землю. Різні принципи побудови його центрального стовбура: одно- дволінійні, ламані або зубчасті стрічки, витягнені вгору, до середини хустини. Аналіз складних схем зображення дерева дає можливість виділити найтиповіші групи: дерева з триярусним симетричним розміщенням заокруглених донизу спіралеподібних галузок: дерева з три-, п'ятиярусним симетричним розміщенням галузок з квітами, листочками, пагінцями тощо; дерева, обабіч стовбурів яких позмінно вишиті квіткові галузки і пшеничні колоски. У с. Команьча та його околицях особливою мальовничістю виділяються вишиті обабіч галузок дерева квіти: шестипелюсткові, променисті, тюльпаноподібні тощо. В них пелюсточки то заокруглені, то серцеподібного окреслення, то видовжено-променисті. Цей улюблений мотив вишивали різними видами гладі (гаптували), стебнівкою, ланцюжком, обметаниям, мережанням.

Поетичністю наділені вишиті квіткові, букетні композиції, галузки, китиці. Великі букети квітів вишивали на хустинах у Сяниччині і Ясельщині. Дослідники народної культури південної Лемківщини стверджують багатство рослинного орнаменту вишиваних хустин. Типовим явищем було включення в композицію квіткових дерев китиць, букетів, птахів, зірок, сердечок. У селах Комарник, Мирошів, Легнава квітково-рослинний орнамент хустин більш наближений до натури і відірваний від геометричності. Цікавими є методи поєднання квітково-рослинних композицій із вишитими стрічками, рядами зубців, ромбів, кружелець, розміщеними по краях хустин. Пришиті до них довгі, переважно білі торочки-френзлі відіграють важливе композиційне завершення цілісної систем декорування хустин.

Вишивки лемківських хустин у порівнянні з іншими етнографічними районами України наочніше виділяються багатством орнаментальної мови, живописністю кольорового вирішення. За свої мистецькі якості вони здобули визнання в усьому світі.

Оригінально декорували вишивкою, аплікацією лемкині всі складові частини головних уборів: чіпці, парти. За функціональним призначенням чіпців (обрядового, суспільного, вікового) вирішувався характер їх оздоблення. Чіпці напівовальної форми одягали на тверді круглі обручики ("хомевку", "хімлю", "хомбалю", "контю", "химлю"). Вони переважно плоскої форми, але були й високі чіпці. їх в околицях Свидника називали "баняками". Особлива увага приділялась декоруванню святковихі весільних головних уборів. В окремих регіонах південної Лемківщини їх вишивали хрестиком, мережкою, так званим "чіпцевим узором", який не повторювався в інших компонентах одягу.

Весільні головні убори рясно вишивали кольоровими нитками, шнурами, пацьорками, лелітками; нашивали паперові квіти, барвінок, фабричні морщені і прямі стрічки ("фальбанками", "кривульками") тощо, Святково урочистий і сам процес виготовлення, збирання окремих частин весільного головного убору та його одягання. Це засвідчене спостереженням за працею автора весільного вінця зі с. Шамброн Ріділової Марії'. Вінець складається із обруча, засівки, віночка, парти, треси, шнурика, ленти-машлі тощо. І кожна частина декорована вишивкою, нашиттям леліток, кораликів, металевих пластин. Виділялись весільні парти. Основа парти — часто круглий картон у вигляді коронки, обшитий тканиною, на яку прикріплені пацьорки, лелітки... В південній Лемківщині довше затримався звичай одягати вишиті парти на голову, інколи — шию. До головних парт ззаду пришивали різнокольорові стрічки, що сягали нижче пояса. їх інколи прив'язували на спині до талії поясом.

Різновидність парт — баршаник. Це вузенька стрічка, вишита в налобній частині переважно зубчастою ламаною лінією. В західній Пряшівщині найдовше збереглися парти як святкова дівоча прикраса голови. Вони дещо відрізняються від весільних парт, загальнопоширених в інших регіонах Лемківщини.

Прикрашення головних уборів відігравало домінуючу роль у складних ансамблевих композиціях народного вбрання. Різновидністю технік виконання, орнаментики, колориту, логічністю розміщення виділяється вишивка основного компонента народного одягу — сорочок. Біла вишита сорочка — давня загальнослов'янська традиція, повна глибокого змісту, збереглася у лемків і набрала особливого філософсько-світоглядного змісту. Це виразна ознака приналежності до українського народу, показник народної пам'яті, мистецького генію, символ краси і чистоти, майстерності, тонкого естетичного смаку і святковості. В цьому аспекті переконливі І слова дослідника народної культури Пряшівщини Юрія Бача: "Натуральний русин знав садити, орати, сіяти, жати..., знав підкувати коня... прясти, ткати, вишивати і шити сорочку відповідно для дітей (льолю), дорослих і старих, для жінок і чоловіків..., знав, хто він і звідки він, встигав запам'ятати свою історію і зберегти пам'ять..., знав, що таке добро і краса...".

Саме лемківський одяг був однією з основ для теоретичних висновків П.Богатирьова про те, що "костюм, який володіє кількома функціями, звичайно, буває і річчю, і знаком". Сорочка розглядалась як "двійник" людини, що її носить. Вона найближча до тіла, її шили, вишивали, носили так, як вчила мама, бабця, щоб не порушувати споконвічних канонів.

У руслі вироблених традицій сорочки шили, вишивали, одягали й носили. З цими процесами пов'язана ціла низка повір'їв, звичаїв, обрядів. Все це впливало на художню образність, знакову символічність, емоційну декоративність сорочок, вишивки яких, що інколи, здавалось би, виконані простими засобами, розглядаються як високомистецькі твори.

Еволюція крою, формотворення сорочок впливали на принципи розміщення і характер вишивок на окремих частинах: комірах-обшивках, рукавах, на станику обабіч розрізів для застібання. Так, на вузьких обшивках-рубцях при шиї, стоячих комірцях стрічкове розміщення вишивки по всій їх довжині, а на викладених комірах часто вишиті тільки передні краї і переважає центрична, розетково-галузева композиція. На передній пілці станика сорочок інколи вишивали пазухи вертикально розміщеними як геометричними, так і рослинними мотивами. В східних районах зустрічається вишивка в горизонтальні густі стрічки на дрібнозібраних стоячих складочках-збиранках, робках навколо шиї. Розміщення вишивок на рукавах жіночих сорочок залежить від їх ширини, крою, характеру призбирання горловини.

Відповідно до крою рукавів вишивка розміщувалась горизонтально у верхній частині: платки, рубці; рідше вертикальні ряди на всій площині рукавів від зап'ястя до рамен; в горизонтальні смуги при зап'ястях або ж на коротких рукавах вище ліктів. Вишивка сорочок багата локальними різновидами. їх аналіз дає можливість виділити окремі групи. Основні з них — сорочки, у яких вишита верхня і нижня частини рукавів і обшивка при шиї (переважно в селах Пряшівського, Списьконововеського, Попрацького, Сяніцького регіону тощо). Виділяються сорочки, в яких вишиті тільки горизонтальні смуги внизу довгих рукавів на манжетах при зап'ястях (Ясельський повіт, околиці сіл Нова Седелиця, Руський Потік, Рунини та ін.).

До поширеної групи відносяться сорочки з вишивкою на коротких — до ліктів — рукавах (Свидниччина, Бардіївщина, зокрема села Тихий Потік, Якуб'яни, Липник). Зустрічаються в окремих селах сорочки з суцільновишитими рукавами. В них переважають геометричні мотиви. У 1930-х pp. частіше стали вишивати великі квіти, розміщені вертикально в три ряди від манжетів до плечей. Названі групи сорочок з різними розміщенням вишивок на окремих їх частинах не вичерпують побутування інших локальних варіантів. Так, у фондах Українського музею в Нью-Йорку зберігаються сорочки, подаровані лемкинями в діаспорі, вишиті переважно великими різнокольоровими квітами на всій майже площині рукавів і передній полі станика. Складні квіткові узори зазнали поширення на Лемківщині переважно в східних регіонах, починаючи з 1920-х pp. Такі узори інколи називали "українськими".

При локальних відмінностях найтиповішим було вишивання рукавів у верхніх частинах — на уставках, запліччях. Вони — домінуючий аспект в декорі всієї сорочки та й одягу в цілому. Вершин художньої майстерності досягли лемківські вишивальниці, створюючи численні узори для уставок-запліч, платів, пружків. В архівах, фондах Сяніцького музею зберігаються матеріали, численна колекція жіночих сорочок зі с. Команьча. В них переважає дуже дрібна хрестикова вишивка. Орнамент геометричний, композиція стрічкова, Вишиті мотиви — ромби, зірки, розетки — в ритмічному повторенні розміщені в нешироких (до 2-3 см) горизонтальних смугах, пересікають вертикальну площину рукавів нижче підопліч, виразно виділяючись в конструкції сорочок, легко проглядаються в круговому аспекті. Кольори вишивальних ниток — яскраво-червоні, оранжеві з вкрапленням зелених, білих, синіх. Вишивальниця зі с. Команьча Шара Єва пояснила, що в їхній місцевості вишивання синіми, червоними, зеленими і жовтими нитками давнє, а вишивати дуже дрібними хрестиками, стібками через одну нитку основи старалась вміти кожна жінка. Надто дрібні, філігранні стібки, які ледь проглядаються в зображенні маленьких мотивів зубців, кружечків, розеток, сонечок, сердечок, вишитих червоними, зеленими нитками з вкрапленням білих, як своєрідних перлів, характерні для вишивок с. Граб, Крампна та ін.

Оригінальне розміщення вишивки на рукавах сорочок у с. Чертижне та його околицях. У верхній частині рукавів посередині платки вишитий, витягнений по вертикалі до плеча рослинний мотив. Під ним вишиті горизонтально п'ять смуг з рядів геометричних мотивів — зірок, ромбів, хрестиків. На манжетах густо розміщені горизонтальні срічки із зубців, кривульок, кружечок. На шийній обшивці — дрібне обметания. Сорочки такого типу 20-х pp. Переважно вишивали червоно-синіми нитками, а пізніше — різнокольоровими.

Багата орнаментація поперечних смуг на рукавах жіночих сорочок. Поширені складні ромбові узори, стрічки, в яких позмінно перекладені сині й червоні нитки. Типовими є розміщення в ромбових площинах розеток з різнокольоровими пелюстками (села Якуб'яни, Фолюш). В інших вишивках — позмінні в ряді розетки і ромби з введенням зелених, жовтих ниток. Цікаві композиції — ламана хвиляста стрічка, у вгинах яких розміщені ромби. В сорочках із с. Якуб'яни зустрічаються вишиті в ряд то олені, то людські постаті, то дерева життя. Вишивальниці села Репеїв, Чертижне, Руська Волова на сорочках вишивали жіночі постаті і дерева життя з птахами. Зустрічаються узори, в яких продумано поєднані мотиви різних видів орнаменту, особливо геометричного і рослинного.

Виділяються як рідкісне явище в українському мистецтві оригінально змодельовані жіночі сорочки-опліччя з вишивкою, розміщеною тільки внизу рукавів. Вироблена чітка система моделювання таких сорочок і складання для них узорів, які звучать сильними декоративними акцентами в барвистих ансамблях легкого динамічного лемківського одягу. В одних типах сорочок рукави дещо вузькуваті, довгі до зап'ясть, в і інших — широкі, як пілки станика, пошиті до ліктів. Довгі рукави при зап'ясті дрібно рясують, звужують збиранками і закінчують широкими манжетами. На них густо вишивають з горизонтально укладених узорів широкі — до 5 см — смуги. Краї манжетів обметують і до них часто призбирують фабричне біле мереживо. Як типовий зразок таких вишивок можна аналізувати сорочки із с. Шамброн, Курів та ін. їх шили з білої фабричної тканини "годваб". Внизу рукавів на дрібних стоячих складочках — збірці — вишиті стебнівкою позмінно зеленими, оранжевими, жовтими нитками горизонтальні стрічки. Над манжетом розміщена ширша червона стрічка — ромбовий розвід, істрічка "гусячий танець". На манжеті густо вишиті зубці, ромби. Манжети обметені і до них пришите біле фабричне мереживо — оточки. В селах Блажів, Тихий Потік, Граб та ін. манжети рукавів вишиті декількома техніками (гладдю, стебнівкою, хрестиком, ланцюжком). Ширина узорів по вертикалі — 8-10 см.

Широкі рукави до ліктів дрібно рясували в прямокутної форми обшивку — отичку, яка горизонтальною площиною, висотою до 10 см, щільно прилягала до руки над ліктем. До обшивки пришивали біле призбиране мереживо з білою вишивкою, або ж фабричні хвилясті стрічки. Основна увага приділяється вишиванню обшивок. Кожна вишивальниця вносила свої домисли у стрічкове компонування узорів з різних мотивів геометричного, рослинного орнаменту. В районах Свидниччини та Барді- ївщини з 1920-х років зазнала поширення вишивка гладдю рослинних мотивів різнокольоровими нитками. Місцева її назва — "плнено". Великі круглясті квіти — сині, червоні, фіолетові — подані в розрізі, внизу обрамлені зеленими листками, вишивали в ряд, або ж обабіч хвилястої стрічки. Геометризовані мотиви розеток, круглястих квітів обрамляли стрічками-кружками з виступаючими зубцями. Квіти, квіткові китиці, ряди геометризованих мотивів композиційно узгоджувались з обмітками та пришитим у фалди мереживом. При численних локальних різновидах вишивка жіночих сорочок має спільні орнаментально-композиційні засади, характерні для вишивки лемківських жіночих сорочок.

Чоловічі сорочки засвідчують, що в різних районах виробились певні типи композицій з деякими особливостями технічного кольорового вирішення, та й принципи розміщення в окремих частинах. В основному вишивали коміри (стоячі, викладені), пазуху, рукави у верхній частині і на манжетах. Поширені два методи розміщення вишивки на пазухах: дві паралельні вертикальні срічки, вишиті обабіч зарубленого розрізу пазухи; суцільна вертикальна смуга, вишита на лівій половині пазухи. В селах Сяноччини (Дошне, Волтушева, Вислочок), в Південній Лемківшині (с. Збой, Вільхівці, Комарник) пазухи вишивали тільки білими нитками. Орнамент — геометричний. Техніки — стебнівка, косичка, гладь та ін. Рідко вкраплялися кольорові — чорні, червоні нитки. Складні ромбово-розеткові композиції вишивали на манжетах-обшивках червоними, чорними, синіми нитками, створюючи широкі смуги, густо зашиті хрестиком, стебнівкою тощо.

У районах Південної Лемківщини зустрічаються святкові чоловічі сорочки, вишиті рослинним орнаментом на пазусі, у верхній частині рукавів та внизу на манжетах різнокольоровими нитками. Багатоколірну вишивку в уставкових частинах рукавів чоловічих сорочок Лемківщини можна порівнювати з вишивкою на чоловічих сорочках Бойківщини, дещо — Борщівщини. В інших районах України таке вишивання не зустрічається.

Особливою ніжністю, виплекані увагою матері виділяються вишивки дитячих сорочок на верхніх і нижніх частинах рукавів. Ряди зубців, ромбів,зірок вишиті червоними, зеленими, білими, синіми нитками, продумано закомпоновані в ритмічному позмінному чергуванні. Завжди домінує червоний колір як оберег дитини.

Білий фон жіночих, чоловічих, дитячих сорочок, декорований розмаїттям вишивання з контрасно ефективною соковитістю виділяється серед інших кольорових компонентів народного вбрання. Тоненька тканина як домашнього, так і фабричного виготовлення була основою, що давала можливість нитяному малюванню створювати цікаві декоративні форми дрібних і збільшених мотивів, повторення, симетрію, лінійність, своєрідну живописність композицій.

Типовим для Лемківщини є виготовлення верхнього плечового, та й поясного одягу з кольорових матеріалів, що зумовлювані необхідність підбору інших ниток для вишивання по структурі і кольору, мотивів, технік. Вишивання на кольоровому фоні своєрідне важливе явище в народному мистецтві, яке активного розвитку зазнало у Лемківщині. Загальнопоширені безрукавки "лайбики", "лайбрики", "брусики», "вісті" шили з тканин чорного, синього, жовтого, рожевого, фіолетового, білого, кольору та квіткових узорчастих тканин. Кольоровому фону підпорядковані техніка, орнамент і колористична гама вишивки. Структура і колір матеріалу, на якомусь виконувалась вишивка, мали неабияке значення для її художньої виразності.

Крій безрукавок зумовлював стрічкове розміщення в два-три ряди окремих мотивів, що декорують площини на обох полах і на спині. Прямий крій виправдовує розміщення узорів вздовж крайніх швів, на проймах, виділяє їх композицію.

Вишивка на полах провідна, їй підпорядковані декоративні сітчасті, зубчасті, квітові смуги, розміщені при овальним вирізах навколо шиї, на проймах, пазушний краях і внизу полів. Найкраще виступає! багатство рослинного орнаменту у вишивці! на полах і спинці безрукавок. Основні мотиви — розгалужисті квіткові галузки-китиці та дерево життя. Квіткові галузки зображені то у легко нахиленому спрямуванні, бо їх центральні стеблини виростають з кутів піл, то у вертикальному, паралельному з прямими краями полів,  Обабіч стеблин вишиті різнокольоровими! нитками квіти, листочки, ягідки, пшеничні колоски, пуп'янки. Часто в одних квітках для І вишивання пелюсточок використані червоні,І рожеві, білі, фіолетові нитки. Гладдєва техніка вишивання, різного нахилу кольорові стебеневі шви сприяють рельєфно-пластичному виділенню мотивів на фоні тканин, Гаптування не обмежується рахуванням стібків на нитках основи тканини, воно має свободу в ході голки, щільно закриває площі мотивів, вільно малюючи заокруглені, хвилясті форми. Зображення барвистих квіткових галузок було і на інших компонентах одягу, але на лемківських безрукавках вона набрала специфічного характеру. Особливу фантазію виявили вишивальниці в зображенні квітів розгорнутого плану — шести-, восьмипелюсткових. їх серцевини — цяточки, ромби, хрестики. Пелюсточки, як розділені, так і не розділені, мають заокруглене, серцеподібне, зубчасте окреслення. Різноманітна форма квітів — вони витягнені то по вертикалі, то по горизонталі, деякі подані у профіль. В усіх зображення квіти виступають як основні мотиви, що організовують додаткові елементи в певну цілісну продуману систему.

Складні квіткові композиції концентричного, розеткового розміщення часто вишивали на спинах безрукавок. Обабіч — зубчасті, хвилясті стрічки. Характерно, що над квітковими галузками, деревами життя розміщували окремі мотиви — круглясті квіти, сонця-розетки тощо. Логічно узгоджені з домінуючими квітковими галузками окремі мотиви, вишиті на обманних нашитих кишеньках, внизу на пришитих круглястих звисаючих "клапцях".

В окрему типову групу виділяються чорні, сині безрукавки, в яких на передніх полах в нагрудній частині горизонтально розміщені вишиті технікою ланцюжкового шва широкі смуги з рядів червонявих кочел, коліщат. На них нашиті в ряд мідні, латунні жовті ґудзики або ж петельчасті зубці, китиці. Горсетки такого типу найчастіше виготовляли в східних районах Сяніцького повіту.

Для посилення контрастного ефекту барвистого вишивання на яскравому кольоровому фоні тканин лемкині часто обшивали краї горсеток фабричними прямими, хвилястими, зубчастими стрічками (червоними, жовтими, зеленими, голубими тощо) кораликами, блискучими металевими пластинками, так званими крепками, лапками, форбитками, пацурками. Використовувались розмаїті засоби для отримання вражаючого колористичного ефекту.

Чоловічі безрукавки — "лайбрики", "лайбики", "брушляки", пошиті з чорного або темно-синього сукна, часто прикрашали ґудзиками, кольоровими стрічками (південь Лемківщини). Святкові із стоячими комірцями пишно вишивали різнокольоровими нитками як геометричним, так і рослинним орнаментом. Техніка вишивання: стебнівка, гладь, обметания, косичка, ланцюжок. Кольори ниток: червоний, білий, зелений, рожевий, синій, оранжевий, фіолетовий. Домінують введені в різні мотиви білі нитки.

З верхніх компонентів плечевого одягу багатоколірною вишивкою прикрашували білі жіночі кожухи. Так, у с. Грабовчики в кожухах на полах вишивали вертикально хвилясті стрічки, у вгинах яких розміщували великі червоні квіти, зелені листочки, пуп'янки. Квіткові галузки сягали до чорних викладених комірів. Аналогічні квіткові галузки з прямою центральною стеблиною вишиті на передніх частинах рукавів від зап'ястя до ліктів. В серединах червоних квітів — кружельця, жовті, зелені. Подібні різнокольорові квіткові галузки вишивали на коротких кожушаних безрукавках — кожушанках. В селах Ясельського повіту на передніх полах кожушанок розміщували квіткові дерева життя. їх центральний стовбур завершувався круглястою квіткою-сонцем, а бокові симетричні гільця — п'ятипелюстковими квітами, зірками. Краї, пройми декоровані стрічками-косичками.

Кожушанки з квітковими галузками, з квітковими деревами життя били масово поширені в 1930-х роках в Ясельському повіті. Типовим для них є обшиття країв матеріалом іншого кольору або чорною кожушковою смугою.

У східних районах Лемківщини (повіт Сянік, Кросно) на кожушанках жовтого кольору вишивали на передніх полах різнокольорові складні квіткові композиції, інколи доцентричного розміщення.
Сердаки, гуньки, як жіночі, так і чоловічі, найчастіше декорували нашиттям при краях полів, рукавів червоних, зелених шнурів. У західних районах Лемківщини жіночі гуньки вишивали косичкою, гладдю зеленими, червоними, білими нитками.

З поясного жіночого одягу рідше прикрашували вишивкою низ рясованих спідниць (кабатів), найчастіше фартушки (запаски). Популярною стала вишивка святкових запасок з 1920-х років. Різнокольорові вишиті стрічки з ряду геометричних, рослинних мотивів розміщували горизонтально в нижній частині запасок. Вишивальниця із с. Ждиня Олена Гира* зберегла давній тип запаски. Вона біла, однопілочна, обшита червоною зубчастою стрічкою. Внизу вишиті п'ять горизонтальних смуг, в яких позмінно, строго лінійно розміщені ромби, зубці, клинці, розетки. Ритмічно чергуються смуги, вишиті чорними, червоними і різнокольоровими (синіми, зеленими, рожевими, фіолетовими, жовтими) нитками. В окружних селах Свидника поширені були запаски чорного кольору, вишиті горизонтальними квітковими смугами, гірляндами. Вишиті запаски — оригінальні декоративні акценти в складних ансамблях жіночого вбрання.

Чоловічий поясний одяг штани (ногавиці, холошні) декорований переважно на поздовжніх їх швах вставленими рубцями синього, червоного сукна. З 1920-х років зазнали поширення, особливо в районі Свидниччини, шнуровані "ногавки" — штани для парубків, які декорувалися нашивними кольоровими вузькими шнурами, зображуючи зубці, "осмічки".

У деяких селах західної Лемківщини (с. Шляхтова, Біла Вода) білі холошні вишивали на місцях кишень складними багатоколірними узорами з мотивами І кривульок, сердечок, "вісьмірок" тощо.

Характерною рисою лемківського одягу є декорування його нашивними шнурами, тасьмами, кольоровими тканинами, шкірою, хутром. Однак навіть одяг, виготовлений з грубих вовняних доморобних тканин,  декорувався вишивкою. Так, у зимових чугах, чуганях внизу на викладених довгих прямокутних, звисаючих нижче пояса комірах, часто нашивали горизонтальні сукняні смуги, які вишивали вовняними нитками — рядами ромбів, зубців. Оригінальні вишиті чуги, гуньки зберігаються в музеї лемківської культури в с. Зиндранова. Традиційні методи лемківського моделювання, прикрашення верхнього плечового одягу творчо розвиває Гоч Федір Миколайович. Його авторські роботи — чуги, гуньки, ґорсети, душки, "лейбиччя"та і інші компоненти одягу створені на основі вивчення специфіки народного моделювання одягу, характерного для окремих районів Лемківщини (переважно Дуклі, Явірки, Білої Води, Чорної Води, Гриманіва, Поляни, Граба та ін.). Регіональні відмінності не змінюють загального характеру вишивок верхнього плечового одягу, які соковитими акцентами виділяються на його білому, чорному, сірому, синьому, коричневому фоні.

Одягова вишивка Лемківщини — цінне історико-мистецьке джерело для творчих пошуків народних майстрів, художників-професіоналів, що працюють у справі розвитку традицій народного моделювання, в якому вишивка відіграє важливу декоративно-символічну функцію.


Вишивка виробів інтер'єрного призначення — дещо пізніше явище в мистецькій культурі лемків. Згідно зібраних відомостей можна стверджувати про її поширення з початку XX ст. У 1920-х роках в окремих селах Лемківщини все частіше стали вишивати рушники, пілки, хлібовки, скатертини, наволочки-"заголовчата", серветки тощо. В композиції узорів, як геометричних, так і рослинних, видно тенденцію до строгого збереження певного порядку їх розміщення при краях або ж на центральних прямокутних площинах. Орнаментальні композиції побудовані на основі симетрії і рівноваги. Особливу увагу лемкині приділяли вишиванню різних виробів церковного призначення. Вишивальниці с. Команча пояснювали, що перед тим, як почати вишивати для церкви окремі вироби, вони молились, просили допомоги в Матері Божої. Все робилось, аби рівненькі були стібки, узори гарні, а кольори ниток переливались різними відтінками, сяяли "сріблом-золотом". "Церква — наша святиня і в Іній повинно бути все наше найкраще, українське",— пояснювали люди в збережених деяких лемківських селах. Учасники наукової експедиції на лемківській землі в 1993 р. мали можливість переконатись, що в церквах є вишиті рушники, хоругви. Престоли, застелені вишитими скатертинами. Про їх мистецький рівень пильно дбають лемкині.

І Святковістю, оригінальними мистецькими засобами, декоративно-емоційним звучанням виділяються вишиті напрестольні і скатертини, рушники, хоругви тощо. Напрестольні скатертини шили з двох, трьох пілок. Центральні шви інколи змережували нитками. Орнаментальні мотиви розміщували при чотирьох краях, на певній віддалі від зарублених, обметених рубців. Були скатерті, в яких вишивали тільки один край, що звисав з переднього боку престолу. Одновна увага приділялась вишиванню горизонтальних смуг, у яких мотиви розміщувались у певному ритмічному повторенні, масштабному співвідношенні і і виразно бачились, сприймалися здалеку.

Типовим було вишивання хвилястих стрічок, у вгинах яких розміщені різні квіти, листочки, ягідки тощо. Скатерті вишивали такими техніками, як хрестик, гладь, обметення червоно-синіми, червоними, жовтими, зеленими, білими нитками. Дзвінкі відтінки червоного і синього кольорів на білому фоні надавали скатертям урочистого вигляду.

Рушники вишивали в церкву для застеляння під Євангелії, ними обрамляли ікони, перев'язували хрести, патериці, фани. Характерно, що у лемківських церковних рушниках на одному з вужчих країв вишивання на лицьовому боці тканини, а на другому, навпаки, лицьова вишивка розміщена на виворотному боці. Це зроблено для того, щоб такими рушниками накривати столики для Євангелій так, щоб обидва краї рушника звисали один над одним з лицьовим орнаментом. Часто над вишитими горизонтально смугами при краях рушника зустрічаються складні композиції з хрестами і написи: "Христос Воскрес!", "Помилуй нас, Боже!" та ін. Високим професійним рівнем виділяються вишивки на хоругвах. Вони двобічні, логічно розміщені обабіч ікон, композиційно узгоджені з центральним зображенням. Вишивки на білому фоні вносять в інтер'єр лемківських церков лагідні декоративні акценти.

З хатніх інтер'єрних вишивок виділяються так звані серветки прямокутної або квадратної форми (довжиною до 50 см). їх призначення — завішення на стінах хат під іконами, над ліжками тощо. В них орнаментальні смуги розміщені при краях. Бувають серветки з вишитою центральною розетковою композицією. Рідше зустрічаються серветки із сюжетним зображенням, вишитими птахами, дітьми, селянами тощо. Краї серветок прикрашені мережаними швами, торочками, пришитими мережаними стрічками.

Порівняно з іншими районами України у лемків менше зустрічається вишивок інтер'єрного призначення. Дещо довше збереглася традиція вишивання пілок — хлібовок для накриття, зав'язування хліба. В них переважно вишивка розміщена смугами при чотирьох краях, або ж в шаховому плані на центральній площині. В 1950-х роках в узорах став переважати рослинний, квітковий орнамент.

У деяких селах вишивали наволочки — "головчата" на прошвах, а в дитячих маленьких наволочках — верхню центральну площину.

Вишиті вироби (скатертини, рушники, серветки) частіше стали входити в інтер'єр лемківських хат в 1960-1970-х роках. Важливо, що в них узори розміщені в усталеному порядку: на центральній площині, по краях з урахуванням їх доброго огляду. Білий комір тканин, барвиста їх вишивка, виконана в руслі традицій українського народного вишивання, сворюють оригінальні акценти в системі інтер'єрного декору.

З 1950-х років поширилось вишивання весільних рушників. У них орнаментальні горизонтальні смуги побудовані з геометричних мотивів, переважно розеток. Над ними розміщені віночки, обручиш з птахами, гільцями. Віночки і птахи виділяються в складних композиціях. Вони звучать образними символами-побажаннями для молодих — щастя й долі.

Вишивальниці сіл і міст Лемківщини вміють майстерно декорувати традиційними узорами, які передавались з покоління в покоління, одяг та різні вироби для прикрашення хат, церков, каплиць тощо. В основному кожному виду одягу і тканинами обрядово-інтер'єрного, церковного при значення відповідає визначена віково-художньою практикою техніка виконанні  вишивки, певні комплекси орнаментальних мотивів та принципи композиційно-колористичного їх вирішення, які повільно  змінювались в історичному розвитку. Поступово збагачувались і техніки вишивання:  гапт, ланцюжок, хрестик. Спостерігається  збільшення мотивів в орнаменті вишивок від прямих, ламаних, хвилястих ліній, зубців, ромбів, прямокутників до складних композицій з геометричних, особливо розеткових, рослинних, орнітоморфних мотивів.  До вишивки білими нитками почали вкраплювати чорні, червоні нитки, а на зміну синьо-червоній, чорно-червоній гамі сміливої почала входити дзвінка багатоколірність. Це особливо характерно для рослинних узорів, вишитих як шовковими нитками, такі бісером, лелітками.

Важливу роботу щодо збереження і розвитку традицій вишивального мистецтва лемків проводять музеї, науковці різних установ, художники-професіонали, шанувальники традиційної культури. Це Музей української культури у Свиднику, Сяніцький музей народного будівництва, Етнографічний парк у Новому Санчі, Музей лемківськоі культури в с. Зиндранова, Український музей в Нью-Йорку, Музей етнографії художнього промислу, народного будівництва у Львові, Пряшівський філософський факультет та ін.

джерело матеріалу: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т., Т. 2, Духовна культура - 420 ст.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 01 травня 2011 року





Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):