Фото із kosivlibrary.if.ua
В гуцульському краї побувала на початку XX ст. видатна українська поетеса i громадська дiячка Леся Українка. Про цей мальовничий i чарiвний закуток України Леся знала. Вона познайомилася iз творами вiдомих захiдноукраїнських письменникiв Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини та iн. В 1899 р. вона листовно зв'язалася з Ольгою Кобилянською i мiж ними встановилася глибока дружба, про що свiдчить їх переписка.

О. Кобилянська запросила Лесю Українку до себе в гостi в Чернiвцi, куди прибула 13 червня 1901 року. Тут Леся Українка гостювала понад мiсяць, добре себе почувала, вела задушевнi розмови в родинi Кобилянських. На честь її перебування на Буковинi був влаштований вечiр вшанування творчостi видатної поетеси. Звiдси шлях Лесi пролягав на Гуцульщину.

За порадою Ольги Кобилянської вона виїхала в Буковинську Гуцульщину до Кiмполунгу, де поселилася в будинку Йоанни Нiзнер i жила там до 24 червня 1901 року. З її кiмнати вiдкривався чудовий краєвид на верхiв'я гуцульських гiр Рунг i Магуру, вiдомi з новел Кобилянської. Сюди обiцяла приїхати сама Ольга Кобилянська, але частi дощi перешкодили цьому задуму.

Про своє перебування в Кiмполунзi Л. Українка писала в листах i, зокрема, нарiкала она страшну хляпанину. Гори, вкритi дощовою мракою, не давали можливостi поетесi спостерiгати мiсцеву красу. Але i дощi не псували приємного враження. Хтось бродив по Магурi цiлих три години, i було йому дуже добре... Рунг зовсiм сховався, Магура в жалобi, гори проти мого вiкна не всi видно, писала тодi Леся Українка.

Про перебування Л. Українки в Кiмполунзi згадував лiтературознавець i громадський дiяч Василь Сiмович: З початку червня 1901 р. Леся Українка покинула Чернiвцi й подалася за порадою О. Кобилянської до Кiмполунга, щоб там у горах пiдчекати приїзду майбутнього свого дружини, Клима Квiтки, який теж для порятунку свого здоров'я збирався їхати у високi Карпати. Пiсля 20 червня iз-за дощiв Леся повернулася до Чернiвцiв, дуже вiдказувала на "хляпавку", яка не дозволила їй використати буковинськi гори як слiд.

Повернувшись ненадовго в Чернiвцi, Леся Українка, за порадою лiкарiв, в супроводi свого майбутнього чоловiка Клима Квiтки виїхала спочатку до Вижницi, де гостювала в мiсцевої жительки, гостинної жiнки Ганни Москви. Тут вона любувалася гуцульськими краєвидами.

I дiйсно, за порадою лiкарiв, вона поїхала в "iншi гори" в Буркут на Галицькiй Гуцульщинi, щоб там полюбуватися новими краєвидами гiр i, головне, змiцнити своє здоров'я. Дорога на Буркут пролягала через надзвичайно гарнi околицi буковинсько-галицької Гуцульщини Вижницю, Кути, Криворiвню, Жаб'є. Ця дорога виявилася нелегкою для кволої Лесi, проте краса гiр, замрiянi верхи, покритi чудовою зеленню, привiтнi i мальовничо одягненi гуцули компенсували всi труднощi подорожi.

Нарештi Леся Українка опинилася в Буркутському санаторiї. Вона зупинилася, за спогадами Василя Сiмовича, одалеко вiд людських селищ, щоб там поправити свої нерви й легенi. За два мiсяцi побуту в Буркутi (липень i серпень) здоров'я її трохи пiдправилося. В Буркутi життя потекло рiвномiрно i спокiйно. Скоро Леся почала поправлятися, менше кашляла, кровотечi з горла припинилися, катар бронхiв почав згасати. Через тиждень-два вона вже бралася до лiтературної працi i, як завжди в таких випадках, цебто перебуваючи за кордоном, займалася насамперед нелегальними виданнями соцiально-демократичної партiї та переправкою їх на територiю Росiї.

Хоч це був короткий перiод в Лесиному життi, але тут, в Буркутi, гуцульське лiто для поетеси було плiдним. Це видно з її листiв до рiдних i знайомих та iз спогадiв сучасникiв. Тут вона написала частину своїх поезiй, тут вона зустрiчалася з видатними галицькими дiячами науки i культури, в першу чергу, з Iваном Франком, Володимиром Гнатюком, Василем Стефаником та iн.

З цiкавiстю ми перечитуємо сьогоднi листи Л. Українки, написанi нею з Буркута, де вона описала Буркутський санаторiй, гуцульськi "золотi гори", як про них вона любовно висловлювалася, пiдкреслювала те, що вона там себе добре почувала. Так, в листi до батька 25 липня 1901 р. вона писала: тепер я пишу в самiй "натуральнiй" обстановцi в лiсi (за 50 шагiв до моєї хати), пiд величезною смерекою, i навколо самi тiльки дерева та папороть, птицi спiвають, Черемош шумить, а з ним поперейми шумить отой залiзний потiк, що то, власне, Прутом зветься. Якби не сей шум, було б зовсiм тихо, людей не чуть, вiтру нема (вiн тут рiдко буває, гори не пускають). Як я тут не поправлюсь, то вже не знаю, якого менi клiмату треба.

А на початку цього листа Леся дiлиться з батьком своїм враженням про санаторiй, його лiкувальнi властивостi, чисте здорове повiтря, яке дає їй легко дихати."Повiтря тут замiтно iнакше", пише Леся, "нiж в Долинi, якесь прозоре i легке, але не рiзке. Я тут чогось краще бачу i дальше. Добре тут те, що куряви зовсiм немає, бо нема вулицi, а стежки тiльки i всього одна проїжджа дорога, то й по тiй мало хто їздить, бо тут людей мало, тут всього чотири домики в лiсi... Тут єсть натуральна залiзна шипуча вода, досить добра на смак... Доктор тут же не оказеннийп, а незалежний, сам приїжджий... Приїжджi тут все бiльш русини з Галичини i з Буковини.

Цiкаво, що до Лесi в Буркут приїжджали видатнi українськi дiячi науки i культури. Це вiдомо з листiв Ольги Стефанович i Лесi Українки. З дослiджень життя i дiяльностi Лесi довiдуємося, що в гостi до неї 19-23 липня прибув Iван Франко, а з ним д-р Кульчицький i iншi. У листi вiд 1 серпня 1901 року Леся пише: Комусь перебили листа вечерею, а потiм хтось уже йшов до своєї хати, аби дописати комусь листа, коли се здибає на дорозi Франка, д-ра Кульчицького i Лихновського. Всi три наче з неба впали на Буркут. Отже прийшлось вистарати їм вечерю i взагалi за гостей прийняти. Стефанiя Стефанович-Литвинович розповiдає, що найвеселiше було в Буркутi у суботнi вечори. За традицiєю тут розводили ватру, при високому полум'ї якої спiвали, розмовляли, веселилися. Така ватра палала i 9 серпня пiсля вечерi. З оповiдей Стефанiї Стефанович знаємо, що коли приїжджав Франко до Буркута, то тут вiдбувалися сходини, на яких читали поети поезiї, а музиканти (Квiтка, Хоржевський i Леся) грали, спiвали... Знаємо, що при цих буркутських сходинах Iван Франко виїхав з Буркута, за чим жалiла Леся. Через 5 днiв вона написала свою поезiю "Вiче".

Не зовсiм точно вiдомо, чи бував в Буркутi у Лесi Василь Стефаник. У листi вiд 27 липня 1902 р. до Кобилянської вона пише: От аби не їхати раптом у долину, то й люди в гостi просять; десь дорогою сподiваюсь бачити Стефаника, бо писав, що хотiв виїхати кудись напроти мене, аби побачитись.

В кiнцi серпня Леся покинула Буркут i через Вижницю виїхала до Чернiвцiв, а звiдтам подалася на Київ.

За весь перiод перебування на Гуцульщинi Леся Українка побувала в багатьох мiсцевостях Кiмполунзi, Вижницi, Буркутi, Горiшньому Ясеновi, Жаб'ї, Довгопiллi, Гринявi та iнших мальовничих мiсцях, любувалася горами, полонинами, сходила на їх верхи, не жалiла за проведеним тут часом. Впрочiм я нiчого не втратила, що пробула скiльки днiв тут, околиця гарна, писала вона до батька П. А. Косача 20 липня 1902 року з Вижницi. До речi, вижницькi гори, мiсцевi гуцули та мандрiвка на вершину г. Нiмчич так їй сподобалися, що вона в захопленнi писала Ользi Кобилянськiй 29 липня i 1-го серпня 1902 р.: Якби тут хтось був, ходив би тут на золотi гори, тут є золотi гори. У Вижницi гарнi гори i привiтнi люди, робили ми чимало походiв, раз заїхали високо на гору Нiмчич i бачили звiдти при заходi сонця щось таке гарне i срiбне, як мрiя, кажуть, що зветься Розтоки... а в Яворовi якось там дуже симпатично i мило. За спогадами Климентiя Квiтки Леся Українка в Буркутi малася настiльки добре, що навiть пiшки сходила на верх гори Луковицi (1500 м над рiвнем моря) i була в захватi вiд природи.

Таким чином, Гуцульщина залишила в пам'ятi поетеси гарне враження, вона ходила її крутими стежками, любувалася її природою i добрими гуцулами i набиралася сили до дальшої творчостi.

джерело матеріалу: [власна стаття]
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 04 січня 2006 року