До сколівського ресторану «Вівчарик» з гір спустилася голодна лань…А по селах все частіше «приходять у гості» вовки

---

Цієї морозної пори очевидцями незвичної картини стали жителі гірського райцентру Сколе. Серед білого дня по місту чимчикувала лань – так бойки називають самку карпатського оленя. Бачили її у двох місцях: поблизу ресторану «Вівчарик» і біля приватних будинків директорів Сколівського і Славського лісгоспів. Очевидно, виснажена голодом лісова красуня спустилася з гір у пошуках корму…

Великі сніги у горах і низька температура (у деяких сколівських селах вона опускалася до -38о) створили великі проблеми дичині. За таких екстремальних умов їй тяжко добути поживу – мох, листочки ожини. Особливо сутужно парнокопитним. Замети змушують їх спускатися у низини і надіятися на допомогу людей. Добре, якщо натраплять на справжнього друга природи…

Ще одна небезпека підстерігає травоїдних мешканців лісів – вовки, їх чимало зараз у Карпатах. Через негоду раціон сіроманців став біднішим, отож підстерігають знесилених голодом оленів і сарн. Не бояться навідатися і у села, крадуть там собак. Розбійницькі напади на тузиків були нещодавно у селах Плав’є, Хітарі, Задільську.

Несподівано «санітари лісу» почали робити набіги і у рівнинних районах Львівщини, зокрема у Жидачівському. Ось що розповідає старший єгер із Бориничів Степан Жила:

«Вовків у наших краях не було ще з 1958-го, а цього сезону з’явилися. Появу їх пояснити просто - майже чотири місяці не падали дощі, річки Стрий і Дністер обміліли, тож вовчиця з вовченятами бродом перейшли до нас із Чорного лісу, що на Івано-Франківщині. У селі Дев’ятниках недавно мисливці, закриваючи полювання на зайця, підстерегли 50-кілограмового вовка, ще трьох сіроманців поранили. Вовцюра виявився нівроку сильний!

Хоч поцілили у нього, ще 400 метрів втікав, огризаючись, кидався на людей. І зараз сіроманці десь близько біля наших угідь ходять. Коли розвожу корм козулям, кабанам, кінь мій вовчий дух здалека чує - дибки стає, фурчить, не хоче йти. У таких випадках припинаю гнідого, беру рушницю і йду у той бік, куди він дивиться. Але вовк - хитрющий, нехай лис з його хитрощами перед ним сховається. Настільки адаптувався, вивчив повадки людини, що наперед прогнозує її дії – навіть запах пороху від патронів здалека чує…

Проблемні часи настали і для птахів. Навіть у міських парках можна надибати тільця замерзлих ворон, сойок, яких підкосив голод. Рятується хто як може. Один з тернопільських мисливців розповів таку історію: на новий рік домашній пес задушив на його подвір’ї молодого лиса, який підкрадався до курей. Щоб не пропадати добру, зняв з рудого злодія шкіру, натягнув її на дерев’яні розпірки і повісив під дашком – щоб доходила кондиції. Коли вдарив 30-градусний мороз, «вичиняти» лисячий комір взялися синички. Обліпили шкіру і зсередини вичистили її геть чисто від залишків лисячого жиру…

---